Моя прабабця Феодосія і Соломія дружили. Обидві покійні. Царство їм небесне.
Спливають спогади, як я малою ще дитиною ходила з бабусею до неї на посиденьки. Землянка під широким ясеном, розділена на дві "хати", в одній з котрих колись жила її сестра з дочкою, а в другій на малій лежанці сиділа стара і слаба Cоломія, поруч стояли милиці, обперті об щось. Тісна хатинка і настільки скромна, що скоріше скажу... злиденна.
Згадую, Соломія розказує, як сиділа в тюрмі за те, що "взяла тих п`ять картоплин!.."
Часи буди голодні, росла з тіткою, заміжня не була, дітей не мала, хворіла... а їсти й жити хотілося. Тоді за будь-що вкрадене давали по декілька років, не те, що зараз... Викопала на чужому городі картоплину - і за ґрати.
Тяжка доля Соломіїна минула в голоді і злиднях. Якось вона сказала: "Федосько, якщо ти вмреш перша, то нехай мені оддадуть твою клітчату спідницю, а коли я, то нехай моя Галя дасть тобі тернову хустку."
Не судилося Соломії обновку одягати, бо першою пішла до Бога. Тай за хустку ніхто не згадав, бо й не пересказали, що нема бідної Соломіїї, поховали тихо від родичів у сусідньому селі. Заповіт її лишився у словах. А спідниця так і лежить всі роки в нашій старій шафі, мов нова, всіх пережила...
А на Соломіїному подвір`ї коло дороги так і стоїть самотній старий ясен.
© Yarina Perelesnik
15.03.13
Немає коментарів:
Дописати коментар