Про туман

Тоне місто у густім тумані.

Він ковтає нас, а ми його.

Всі секрети, світу притаманні

Затопив із глечика свого.

Пропадають в ньому перехожі

Він жує у білій пащі світ...

І один на одного не схожі

Всі вростуть в єдиний моноліт...

А понад верхівками каштанів,

Що стоять, мов вичурні мерці,

Голуби пірнають, як в останнє,

В сірім сутінковім молоці...

© Yarina Perelesnik
8.02.13