Нещодавно ми заходили в гості до маминої хрещеної.
Хвіртка - настіж, бо сіла на землю після зими - одсиріла.
В дворі забрехав сірий пес, проте короткий ланцюг до стежки його не пустив і ми пройшли до віранди. З сіней гукнули в хату, що ми є і у відповідь одразу долинуло: "Заходьте!"
Вона майже завжди вдома. Далеко вже не ходить, бо нема здоров`я. В магазин, що й так поруч, та де по вулиці продибає до кого.
"Заслабла оце якраз... Грип мене взяв, та це вже краще, а то ті дні лежала й не вставала."
Я лиш присіла на стілець, зробила декілька знімків і втекла надвір, бо боялась підчепити хворобу до свого й так застуженого горла. Мама лишилась розповідати вісті, що принесла з іншого кутка.
У дворі продовжував лаятись собака, а за парканом метушились червоні кури. Білий кіт гуляв поміж них, ховаючись від мене, тай це все, що трохи звеселяло, бо двір бабин казав про немічність та самотність.
Дітей у Хрещеної так і не було, мати давно померла. Родичі - рідкі гості. Сусіди навідують, хрещениця приходить. Все життя вона тяжко пропрацювала, хоч і з дитинства інвалід.
Якось мені й уявити страшно - як можна так важко жити? А проте життя не питає, а забирає з часом і рідних, і радість, а старість крутить кістки та жили, що вже й посмішка на вустах - рідкість, бо нічого вже не радує, ніщо вже не надихає. День за днем тягнути лямку, що Бог одвів на віку, а воно вже давно не до снаги, давно так, бо треба, тай усе.
Але поки в хату ходять гості, бабі не так сумно доживати віку.
Нехай старість і тяжка річ, проте багато хто й до неї не дожив.
Цінуйте кожну мить.
© Yarina Perelesnik
26.04.13
Хвіртка - настіж, бо сіла на землю після зими - одсиріла.
В дворі забрехав сірий пес, проте короткий ланцюг до стежки його не пустив і ми пройшли до віранди. З сіней гукнули в хату, що ми є і у відповідь одразу долинуло: "Заходьте!"
Вона майже завжди вдома. Далеко вже не ходить, бо нема здоров`я. В магазин, що й так поруч, та де по вулиці продибає до кого.
"Заслабла оце якраз... Грип мене взяв, та це вже краще, а то ті дні лежала й не вставала."
Я лиш присіла на стілець, зробила декілька знімків і втекла надвір, бо боялась підчепити хворобу до свого й так застуженого горла. Мама лишилась розповідати вісті, що принесла з іншого кутка.
У дворі продовжував лаятись собака, а за парканом метушились червоні кури. Білий кіт гуляв поміж них, ховаючись від мене, тай це все, що трохи звеселяло, бо двір бабин казав про немічність та самотність.
Дітей у Хрещеної так і не було, мати давно померла. Родичі - рідкі гості. Сусіди навідують, хрещениця приходить. Все життя вона тяжко пропрацювала, хоч і з дитинства інвалід.
Якось мені й уявити страшно - як можна так важко жити? А проте життя не питає, а забирає з часом і рідних, і радість, а старість крутить кістки та жили, що вже й посмішка на вустах - рідкість, бо нічого вже не радує, ніщо вже не надихає. День за днем тягнути лямку, що Бог одвів на віку, а воно вже давно не до снаги, давно так, бо треба, тай усе.
Але поки в хату ходять гості, бабі не так сумно доживати віку.
Нехай старість і тяжка річ, проте багато хто й до неї не дожив.
Цінуйте кожну мить.
© Yarina Perelesnik
26.04.13
Немає коментарів:
Дописати коментар