Давно я працюю у сфері видавництва.
Глянцеві журнали пахнуть особливо. А деякі просто божественно і їх хочеться спочатку винюхати, а потім вже вичитати. Відкрила щойно новенький медичний журнал "...", а він такий пахучий... Багато спогадів одразу від того запаху мені найшло...
Колись давно, коли мама ще працювала на пошті, я приходила до неї після школи або у суботу, а частіше всього під час канікул, щоб допомогти рознести газети й листи. Нові і пахучі, вони висипалися на стіл з великого темно-зеленого мішка, їх треба було порозділяти, поскладати та попідписувати передплатникам. Листи були скручені кропив`яною мотузкою, а журнали були запаковані в целофан, щоб не подряпались газетами.
Я вибирала свою улюблену періодику, особливо ту, де були гороскопи, читала їх усі, а коли були які рецепти-поради, то щей переписувала їх собі у окремий зошит.
А місцеві комуняки приходили читать "Комуніста", зайнявши і мого стільця.
На пошті було дуже цікаво, там завжди пахло газетами, журналами, сургучем, який варили, щоб став рідкий і ставили ним гарні, наче шоколадні, печатки на сумки та мішки , на посилки і бандеролі... Пахло й милом, яке продавали, коли пішла хвиля отоварювання для заробляння в кишеню невідомого бізнесмена, за що мамі ще й ставили план і вона змушена була таскати у корзині велосипеда пральні порошки і всілякі побутові товари.
Коли я була ще дошкільням, мама щодня приносила мені вітчизняні радянські листівки, котрі люди віддавали з задоволенням, коли питала, чи є, бо старі й вицвілі вони валялись по буфетах і шафах, а я збирала колекцію. В мене було їх декілька сотень... Найкращі і досі десь лежать між шкільними папірцями.
То, мабуть, були мої найцікавіші роки ненайлегшої маминої роботи.
Ніколи не забуду історію, що розповіла мамина колега по роботі, щоправда, з іншого села, нехай вона навіть і не про роботу на пошті, а просто з життя.
Декілька років назад мама лежала з нею в лікарні і та в палаті повідала їм про випадок у районній поліклініці, свідком котрого вона стала під кабінетом у хірурга. Лікаря того вже давненько нема, царство йому небесне, але й сама я його памятаю, як людину веселу й добру. Сиділо тоді в коридорі до нього немало людей з болячками. Старенький дід, що не знав, куди й до кого йому треба з гемороєм, втулився в чергу, та боявсь заходити. Коли "наступний" не з`явився, лікар вийшов на поріг тай питає: "Діду, а Ви чого тут сидите???" Дід зам`явся: "Та мені б оце якогось би врача..... до сраки..." Хірург до кишені за словом не потягся: "Оце бачите, діду, всі ці кабінєти??? - оце всі ці врачі - геть усі до сраки. Один Григорович гінеколог до п......ди!"
Глянцеві журнали пахнуть особливо. А деякі просто божественно і їх хочеться спочатку винюхати, а потім вже вичитати. Відкрила щойно новенький медичний журнал "...", а він такий пахучий... Багато спогадів одразу від того запаху мені найшло...
Колись давно, коли мама ще працювала на пошті, я приходила до неї після школи або у суботу, а частіше всього під час канікул, щоб допомогти рознести газети й листи. Нові і пахучі, вони висипалися на стіл з великого темно-зеленого мішка, їх треба було порозділяти, поскладати та попідписувати передплатникам. Листи були скручені кропив`яною мотузкою, а журнали були запаковані в целофан, щоб не подряпались газетами.
Я вибирала свою улюблену періодику, особливо ту, де були гороскопи, читала їх усі, а коли були які рецепти-поради, то щей переписувала їх собі у окремий зошит.
А місцеві комуняки приходили читать "Комуніста", зайнявши і мого стільця.
На пошті було дуже цікаво, там завжди пахло газетами, журналами, сургучем, який варили, щоб став рідкий і ставили ним гарні, наче шоколадні, печатки на сумки та мішки , на посилки і бандеролі... Пахло й милом, яке продавали, коли пішла хвиля отоварювання для заробляння в кишеню невідомого бізнесмена, за що мамі ще й ставили план і вона змушена була таскати у корзині велосипеда пральні порошки і всілякі побутові товари.
Коли я була ще дошкільням, мама щодня приносила мені вітчизняні радянські листівки, котрі люди віддавали з задоволенням, коли питала, чи є, бо старі й вицвілі вони валялись по буфетах і шафах, а я збирала колекцію. В мене було їх декілька сотень... Найкращі і досі десь лежать між шкільними папірцями.
То, мабуть, були мої найцікавіші роки ненайлегшої маминої роботи.
Ніколи не забуду історію, що розповіла мамина колега по роботі, щоправда, з іншого села, нехай вона навіть і не про роботу на пошті, а просто з життя.
Декілька років назад мама лежала з нею в лікарні і та в палаті повідала їм про випадок у районній поліклініці, свідком котрого вона стала під кабінетом у хірурга. Лікаря того вже давненько нема, царство йому небесне, але й сама я його памятаю, як людину веселу й добру. Сиділо тоді в коридорі до нього немало людей з болячками. Старенький дід, що не знав, куди й до кого йому треба з гемороєм, втулився в чергу, та боявсь заходити. Коли "наступний" не з`явився, лікар вийшов на поріг тай питає: "Діду, а Ви чого тут сидите???" Дід зам`явся: "Та мені б оце якогось би врача..... до сраки..." Хірург до кишені за словом не потягся: "Оце бачите, діду, всі ці кабінєти??? - оце всі ці врачі - геть усі до сраки. Один Григорович гінеколог до п......ди!"
© Yarina Perelesnik
29.03.12
Немає коментарів:
Дописати коментар