Горобиний кущ

   Щоранку, коли я приходжу на роботу, то одразу розчиняю вікно аби провітрити кабінет і до нього влітає дзвінке горобине цвірінькання.

 За вікном відкритий  ґратований балкон а за ним кущ. Не знаю поки, що то за кущ, і хоч схоже на жасмин, та все ж весна покаже. І весь він зранку залитий сонцем, і поки воно тут, горобці гріються на ньому аж до обіду. Іхня весела метушня і просто присутність мене дуже радує. Я не відчуваю себе самотньою.

 Такі ж коричневі як іхній колючий сонячний прихисток, з сірими грудками, вони настопирчують своє пір`ячко, довбуться в ньому і весь час крутять голівками, роздивляючись крутом себе, чи не пасе їх дворовий кіт. Скачуть з гілочки на гілку, часто сідають на балкон, заглядають на мене у вікно, бачать, що я ворушуся і тут же злякано вертають до куща. А вранці на снігу, що трохи намело в балкон, я знаходжу безліч слідів, що настрибали цвіркуни до того, як я дісталась роботи.

 Часто бачу, коли з ними разом ділять посиденьки й синиці. Іх завжди менше, але кущ стає барвистішим і від того мені теж веселішає.

  Декілька років назад мені закортіло знайти горобине гніздо. І з якоюсь такою невгамовною злістю й ненавистю я схопила фотокамеру і пішла за літню кухню, де часто чула, як пищать за листом фасадної паперової оббивки під стріхою жовтороті. - "Ось зараз я вас знайду!..."
Мені хотілося дістатись їх, сфотографувати, а потім видерти гніздо і віддати пузатих котам, щоб ті нажерлися й позбавили цей світ декількох шкідників.

 Я відхилила разом з цвяхом вугловий край і побачила кубло з полови й сіна, де в пір`ї верещали до смерті перелякані горобенята. Вони були у ріденькому пушку, подекуди лисі і серця їх під прозорою шкірочкою аж було  видно, як калатали... Я дивилася у їх маленькі очиці-гудзики, що сповнені були страхом смерті і тут до мене дійшло. Що я роблю? Заради декількох примітивних знімків, що насправді нікому непотрібні і мені теж, як остання падлюка, калічу гніздо з беззахисними пташенятами.

 Я притулила назад до стіни відігнуте вугло паперу і лишила горобенят у спокої. Боялась потім, - чи не покинуть їх батьки після моїх рук?..

  Кожна пташка має право на життя, як кожна жива істота. 

Більше я не маю таких страшних почуттів і бажань. 

А горобців люблю. Цвірінькають вони весело.

© Yarina Perelesnik

28.03.12