Ніна

Пізньоосінній дощ моросив котру добу, аж пороскисали сніги, що ледь встигли випасти. Під моіми гумовими чоботями місилася липка розкисла глина з могили, що викопали копачі зранку, і так само у всіх, хто місив іі на цвинтарі того дня. 

Небо так затягло, що день став схожий на вечір і сіра густа гума тяглася у вишині над селом.

  Колю ховали молодим. Зібралося немало люду. Двадцять років відмучився на білому світі і з тих двадцяти був щасливий лише ті роки, поки рідна мати була жива. Ніна померла і покинула на чоловіка обох синів - старшого Андрія від першого шлюбу та меншого Миколку - іх спільну дитину. Коля хворів діабетом і треба було глядітися. Мати варила йому дієту, бо на загальних харчах не можна було йому харчуватися. То був найкращий час його життя, доки мати голубила й гляділа, аж поки не пішла. 

 

  Недовго самотився Семен. Старший нерідний син був вже одружений і переіхав до дружини в райцентр. Коля ходив до школи.

Дежа ву сталося в житті іхньому, коли Семен гуляв-гуляв та й знайшов другу Ніну - мачуху.

  Не милувала вона Колі. Бачив те батько та мовчав, любив іі й боявся лишитись один. Ну, так, як зазвичай це буває.

  Друзів Коліних у хату не пускала, як приходили - виганяла, жалівся Коля сусідському хлопцю, з яким ходив в один клас, що знущається мачуха аж до чортиків. Дієтичне дитині не готувала, плювати було ій на те і коли Колю корчив біль, давали лиш ліки, а щодо іжі казала: "хай ість те, що й всі ідять!".

  Не могло так довго тривати. Зжер хлопця діабет. Помер в реанімаціі обласноі лікарні. Привезли, поховали, помянули, відбули горе.

  

  Не прошло й року, а ніби й менше, заходилася Ніна клянчити справляти весілля, щоб законно все було. Казали сусіди: "в сина ноги ще не схололи, а вони, стидомирники, веселяться". Запрягли коней, вбрали бубанцями, вбралися самі і весело поіхали до сільради розписуватись. Знайшлися й ті,  хто не відмовився погуляти та напитися. 

 

Минали роки. Обоє старіли. Старший син приіздив лиш обробити свою латку на городі і зібрати урожай. Більше сварилися і сперечалися, ніж по-доброму. А що взяти? - чужі люди. 

 

Одного дня Ніна робила щось на кухні і втратила свідомість - тиск скакнув. Впала й зламала собі кістку в бедрі. Довго лежала в лікарні на витяжці, потім лікарі сказали іхати додому і виходжуватись. 

Нічого робити не хотіла. Лягла і навіть сидіти відмовлялася. Долежалась до того, що тіло вже не слухалось. Пролежала чотири роки. Сусідка приходила провідувати час від часу та було видно, що вона вже не сприймає і не цікавиться і лиш мовчить або читає книжку. І зовсім неясно було, чи розуміє, а чи ні...

 Одного разу Ніна сказала, що в неі по хаті бігають миші і попросила принести миш'як. Сусідка зовсім безвідмовно набрала вдома трошки отрути, замотала в газету та принесла другого дня.

"Покладіть на поличку" - сказала слаба. 

Інша сусідська молодиця, що приходила допомагати по хаті, пізніше подала 

Ніні той папірець, бо й не знала, що в ньому.

Семен приіхав додому раніше, ніш отрута почала діяти і, побачивши, що сорочка дружини чимось заляпана, здогадався, в чому справа та змусив промитись водою. 

Вже не хотіла жити, бо то було не життя. Одного разу спитала: "за що мені такі муки???..."

Ех...

Наймав до неі доглядальниць, та не тримався ніхто, бо мати справу з таким Семеном ніхто не хтів - любив жінок і не пропускав нагоди причепитись до спідниці.

Якось вже не витримав і вирішив здати кохану в будинок для пристарілих. Дочка відмовилась іхати доглядати. Ніхто нічого Ніні не казав. 

Приіхала швидка і повезла не до лікарні, а в інше місце. Там ій вже все стало зрозуміло - відмовився від неі коханий Сєня. Не потрібна вона нікому.

Не пройшло й місяця - була вже вдома. В труні. Не витримала своєі непотрібноі нікому долі. 

Сусіди клали пізні вересневі квіти кругом покійниці, в хаті пахло васильками потріскували свічки, плакав віск і трохи сестра. Чи корив себе Семен? - Не знаю. 

Сховали Коліну мачуху. Біля першоі Ніни, біля самого.

Андрій навіть на похороні не був. 

Семен живе тепер один. В своі майже вісімдесят хоче собі здорову молодицю. 

Оглох і не чує, коли йду й вітаюся. 

Іноді ганяє десь своім "Москвичем" по селам. Мабуть, шукає собі третю Ніну...

 

 

Листопад 2014.