Віра

Помоліться за душу мою тяжку і солону.

Помоліться, допоки живу і тоді, як схолону.

1.06.14

  Олька була відлюдкуватою дівчиною. Однолітки бігали в клуб, а вона на берег ставу під стару вербу. Щотижня приїздила з міста додому, перевдягалась, вечеряла і йшла туди, де за городами чорним дзеркалом дивився у вечірнє небо став.
  Так само і цієї п`ятниці, ледь прийшла зі станції, вхопивши лиш бабиного доброго млинця, вскочила в зручні чуні, накинула на плечі светра і пішла городом у беріг криво втоптаною стежкою. Було вже геть темно. На заході холоділо останнє світло проти ночі, а зірки повиходили поміж хмарів, бо, наче, збиралося на дощ. Вона собі ще в березні розчистила місце під сусідською вербою, яку півколом, як півострівок, омивало водою.
  Стежка сіріла, а обабіч чорніла плямами полита вдень городина.
За городом починалася трава, що стіною стала, наче нагло казала: "спинись!".
Жаби в ставу, як в оркетсровій ямі, аж надривалися, а з греблі було чути водоспад.  Останні хрущі плутались то в траві, то в кленчаках, а ноги збивали першу росу і серце бажало спокою. Подалі від людей.


   Зі старого покинутого глинища, де глину собі вже ніхто давно не копає, бо позаростало бур`янами та дикою бузиною, вийшов Тарас. Тією стежкою ходив з сусіднього хутора через забутий панський сад до села. Його десь на березі з того боку чекає Тетянка, що від батька з матір`ю нипає ночами крізь вікно, щоб двері сінешні не розбрязчали про її походеньки. Батьки проти Тараса й кажуть, що вона розлучниця, що безстидниця, та їй байдуже. Вона його дуже любить. А хто там що каже - хай їм буде. Ну той що, як і намовила один раз зілля і дала йому випити, то ж заради доброго, заради любові... За щастя треба боротися, а не гаяти.
 Вона любить з ним купатися теплими ночами, щоб ніхто не бачив, коло старої кладки, що заросла рогозою, лиш купель лишилась, як для них двох.
 Тарас часто лишав одіж на тому боці, а сам плив до кладки, де вже чекала кохана.


   Ось сидить вона на кладці й прислухається, чи плине до неї іі Тарас. Аж чує - хлюпоче вдалині крадькома. Місяць ще не сходив, проте було ще трохи видно. Хвилі пішли назустріч і показався з води до плечей коханий силует, що пори нічної здавався якимсь чужим, але ж то вночі так завжди - здається все іншим. Таня зраділа, роздяглася і опустила ноги у воду. Тарас підплив і мовчки, міцно схопив її за литки і потяг з кладки, ледь не вереснула від болю. Він любить бавитись і лоскотати її, щоб аж вищала од сміху. Але так грубо, як сьогодні, він ще не жартував, встигла лиш подумати й пірнула під воду.


   Оля сиділа під вербою, годувала комарів, додому не поспішала. Вже й дрімота стала нападати, тиша й спокій співали колискову... Раптово стрепенулась, як зі сну, коли щось велике шубовснуло об воду. Зітхнула, підняла очі в небо, а там зірок... в ставу піску скільки нема, як там зірок...
Дивилася на одну довго-довго, та мерехтіла, міняла кольори, тріпотіла, ворушилася і згасла... Якось дивно Олі стало. Довго ще чекала - може, хмара найшла? Кажуть, що недобрий знак... Та цур йому! Скільки вже можна. Настраждалася!


   Тарас весь день до самого вечора гріб сіно на городі і трохи перегрівся. У воду не хотілося, - була легка гарячка, боявся судороги. В обхід до Тетяниної кладки берегом було далеко, а через весь став пливти не брався. Пішов кругом. Село світило вікнами і поміж всіх вікон тих знайшов-згадав Оліну хату, та в її вікні було темно.
Покинув Олю заради Тетянки перед самим весіллям. "Серцю не накажеж" - все виправдовувався перед собою. Чи перед Господом... Та "Якось переживе", - все думав, бо кожен має думати лиш за своє щастя.
І тут-таки вирішив все ж подуркувати з Танею, до кладки вже було близько, лиш обпливти поза очеретами. Зняв одяг, кинув на кущ і поліз у воду.
Оля все те бачила, але не пізнала, хто. Вже рік не показувалась на люди, бо нічого про зрадника чути не хотіла. А бачити тим більш.
 У цій біді її раніше підтримувала близька, як рідна, пожружка Віра, поки жива була. Втопилась два роки тому в цьому ж ставу на Івана Купалу. І чого тільки полізла у воду разом з хлопцями... Вєрка була веселою і дружньою з усіма, з хлопцями товаришувала, як з дівчатами, щей краще. Душа будь-якої компанії, дівка-дзига, гарна, доброзичлива і вірна в дружбі, і добрим словом, і ділом завжди допоможе. Та вже не допоможе... Бо й після Тараса вже не було до кого голову прихилити. Віра часто Олі сниться русалкою. Вона щоразу каже, що Тарас заплатить за зраду і Оля кидається аж холодна.


   Тарас плив до кладки по протоці попід рогозою, де на нього чекає Таня. Попереду хлюпнуло і побачив, як вона вже пливе йому назустріч. А ось вона вже й на відстані руки. Тільки коси по воді на хвилях розіслалися, як зелена ковила в степу. А очі чорніші за ніч. Ось і обійняла, холодна, як лід... - "мабуть, змерзла, поки чекала..." - подумав про себе. Холодна і тяжка, як камінь. Обвила руками йому шию, аж подих затисло. Потягла під воду. Вчепилася в плечі, як яструб у птицю, й не пускає. Відчув лиш, як вода заповняє груди, аж по жилах тече. В очах спалахнули червоні Купальські вогні і згасли.

 
  Віра виконала свою обіцянку перед подругою. І з тих пір перестала їй снитися.

Y.P.
травень-червень 2014.