Для чого ми тут?

 Ми часто переймаємось своїм зовнішнім виглядом, забуваючи про свою засрату душу. Ходимо в спортзали, фітнес-клуби, нарощуємо нігті, вії, волосся, пхаємо ботекс і силікон туди, де не вистачає, щоб принадити більш перспективного чоловіка, працюємо, щоб купити модне дороге шмаття та намалюватись, що мати рідна не пізнає, і все для того, чтоб в підсумку отримати життя, де не треба думати й працювати. А тільки бігати по салонах та просирати чоловікові гроші.
Так думає і робить більша половина слабкої статі.
І при цьому ніхто не задумується про те, НАЩО він тут - на цьому світі? Про атеїстів ні слова. Лиш про "віруючих", що за кожною проблемою чи якою бідою, та навіть за кожним аби ляпнути, все "божкають" - "ГоспАдЗи!". А хоч одна розмальована курка-гриль задумалась, нащо її мати народила на цей і без неї заклопотаний світ? Нащо той Господь дав їй життя? Бо він намір має на кожного з нас. Він дає нам шанс щось зробити для цього світу. Щось пізнати, зрозуміти, навчитися чомусь. Чи навчити когось. А не просто вкачати ботексу в мордяку.
  Ми тут. Сьогодні ми є, завтра ми по/той/бік.
Чого припхались? Чого повилазили з матерів та зіпсували лікарняну постіль, додавши санітарці роботи? Щоб сидіти в батьків на шиї? А потім у чоловіка? - Гірка правда буденності.
  А ми тут, щоб наблизити людство до розгадки таємнить світу. А тіла наші - тимчасові обгортки для солодкої цукерки - душі, котра і без неї матиме клопіт і після того, коли вже розтрусимось прахом і не врятує ні силікон, ні ботекс, ні вся таблиця Мендєлєєва.
  Не важливо, які ми, важливо - хто ми по суті своій.
Не скупіться на духовность. Для себе не жлобіться. А світ переживе.\

© Yarina Perelesnik
16.06.13