Вікна - очі хати.
Наглядачі. Спостерігачі. Сторожі.
Чому українське вікно розрамлене хрестом?
Достатньо придивитись.
Вікно символізує обличчя. В нього є чоло, нижче - вічі, під ними щоки, брови й ніс - то рама, а внизу уста. Здавна у міжвіконня клали дари і прикраси, всі думають, що то для краси, а насправді наші пращури задобрювали вікна, щоб вшанувати Вищі Сили. Ніби "годували" їх калиновими гронами, суцвіттями і травами, і це було своєрідне жертвоприношення. Саме це й згадується мені з дитинства, коли з першими холодами восени моя бабуся вставляла другу віконну раму, то клала моміж ними вату, а на неї калину, барвінок і білий "дощик" новорічний, щоб блищало. Та це було не просто для краси, а споконвіку на Україні до вікон ставились з повагою та обережністю, бо вікна - очі, а барвінок і калина - обереги від злого.
Бабця й зараз це робить, щоправда, закладає в міжвіконня яскраві аркуші шпалерів.
Інші там лишають аж до весни іграшки, ялинкові прикраси, соснові шишечки, суцвіття безсмертників, штучні квіти чи все, що не псується і гарний має вид.
Десь у глибокій давнині бере свій початок ця маленька, але дуже важлива традиція.
Віконна рама знадвору оздоблювалась якнайкраще, щоб увінчати віконне "обличчя" ніби хусткою, що символізувало покриту і прикрашену голову. А ще використовували головні чотири кольори життя - блакитний - вода, зелений - повітря, жовтий - земля і червоний - вогонь. Цим стихіям здавна поклонялися, їх боялися, поважали, ними захищалися від недоброго і велика сила в них є.
Мені зовсім несподівано пощастило знайти єдиний приклад, коли всіма чотирма кольорами життя господарі оздобили своє житло. Чи свідомо вони це робили? Я не знаю. Але точно знаю одне - благо буде їхньому дому.
© Yarina Perelesnik
3.02.13
Ідея зібрати колекцію фотознімків з вікнами минулого століття виникла в мене під час прогулянки з моєю вчителькою української мови й літератури Валентиною Федорівною Степанюк. Під час свят ми гуляли вулицями села і розмова почалася з того, що в школі почали ставити металопластикові вікна, з котрих дме і віє, зате гарно. А рідні й теплі дерев`яні хтось забирає на дрова.
Наступного дня я схопила фотоапарат і оббігла вулицями, скільки подужала.
Так хотілося застати і лишити на згадку те, що відходить в небуття, бо мода диктує свої правила.
Шкільне вікно (на знімку нижче) увійде в історію, бо вже скоро ніхто й не знатиме, якими очима школа дивилась у світ.
© Yarina Perelesnik
2.02.13
Немає коментарів:
Дописати коментар