Років зо три тому були в мене зимові "канікули". Якраз вже наступив новий рік, йшов перший тиждень січня. Тріщав мороз, був гарний день. Я йшла по вулиці додому.
Навпроти нашого двору жила сусідка, Царство їй Небесне... Цікава була бабця. Старенька, зігнута, але зі світлим розумом.
Казали ми на неї тьотя Антося. На вулиці сусіди звертались до неї по-батькові, з повагою, бо пропрацювала вона в колгоспній конторі бухгалтером, а це було в селі дуже престижно.
Пам`ятаю, якось літом я сиділа в неї на лаві під горобиною, що схилялась над старим тином і слухала її спогади про колишнє. Нічого того вже давно нема - ні тину, ні дерева... У мене з собою був фотоапарат, але я чомусь сфотографувала лише горобину, знімка того вже й нема давно, та не в тому річ. Як же я зараз жалію, що не сфотографувала бабу Антосю...
Діло йшло до Різдва і вона, як завжди, чекала, що приїдуть найдорожчі гості - син з родиною. Такі біжані й настільки нечасті, що я їх майже не бачила. Ніхто так і не приїхав до матері на Свято. Бо не хотіли. Але довелось.
В той зимовий день я помітила її далеко на подвір`ї, коли та йшла до віранди, і не захотіла кричати, щоб привітатися, вирішила відкласти на потім, коли ближче буде, чи на завтра.
На другий день я її не бачила.
На третій сусіди знайшли її в хаті неживою.
До сих пір простити собі не можу, що не крикнула їй тоді "Добрий день!"...
Поховали бабу Антосю після Різдва.
І почали приїжджати діти з внуками щотижня. І ремонти поробили, що двору не пізнати б їй було, аби встала, та подивилась самотня бабця Антося, яка тепер її господа стала..
Навесну до Благовіщення поставили новий паркан і ворота. Всі люди балакали, що гріх великий...А згодом кудись поділась собака покійної - Пальма, добра і надзвичайно розумна, прекрасна сторожиха. Сказав син, що відвіз комусь... Знали, ми, що то не так...
Торік, в Різдвяну пору, передчасно помер і він.
ВСЕ РОБІТЬ ВЧАСНО І З ДУШЕЮ. ЯК В ОСТАННІЙ РАЗ.
© Yarina Perelesnik
9.01.13
Навпроти нашого двору жила сусідка, Царство їй Небесне... Цікава була бабця. Старенька, зігнута, але зі світлим розумом.
Казали ми на неї тьотя Антося. На вулиці сусіди звертались до неї по-батькові, з повагою, бо пропрацювала вона в колгоспній конторі бухгалтером, а це було в селі дуже престижно.
Пам`ятаю, якось літом я сиділа в неї на лаві під горобиною, що схилялась над старим тином і слухала її спогади про колишнє. Нічого того вже давно нема - ні тину, ні дерева... У мене з собою був фотоапарат, але я чомусь сфотографувала лише горобину, знімка того вже й нема давно, та не в тому річ. Як же я зараз жалію, що не сфотографувала бабу Антосю...
Діло йшло до Різдва і вона, як завжди, чекала, що приїдуть найдорожчі гості - син з родиною. Такі біжані й настільки нечасті, що я їх майже не бачила. Ніхто так і не приїхав до матері на Свято. Бо не хотіли. Але довелось.
В той зимовий день я помітила її далеко на подвір`ї, коли та йшла до віранди, і не захотіла кричати, щоб привітатися, вирішила відкласти на потім, коли ближче буде, чи на завтра.
На другий день я її не бачила.
На третій сусіди знайшли її в хаті неживою.
До сих пір простити собі не можу, що не крикнула їй тоді "Добрий день!"...
Поховали бабу Антосю після Різдва.
І почали приїжджати діти з внуками щотижня. І ремонти поробили, що двору не пізнати б їй було, аби встала, та подивилась самотня бабця Антося, яка тепер її господа стала..
Навесну до Благовіщення поставили новий паркан і ворота. Всі люди балакали, що гріх великий...А згодом кудись поділась собака покійної - Пальма, добра і надзвичайно розумна, прекрасна сторожиха. Сказав син, що відвіз комусь... Знали, ми, що то не так...
Торік, в Різдвяну пору, передчасно помер і він.
ВСЕ РОБІТЬ ВЧАСНО І З ДУШЕЮ. ЯК В ОСТАННІЙ РАЗ.
© Yarina Perelesnik
9.01.13
Немає коментарів:
Дописати коментар