Пам`ятаю, жила колись з нами по сусідству на горбочку вулиці одна баба. Одна-однісінька, самотня. Рідко являлась якась донька, потім щезла, подейкували, ніби-то потрапила до в`язниці за тяжкий злочин. Лише сестра милосердя від сільської ради приїздила до баби на велосипеді, щоб привезти хліба. По-вуличному ту бабу називали Залізна Баба. А діти казали на неї Безнога
, або що то баба Яга. Не було в теї баби зліва однієї ноги і справа однієї руки. Чи навпаки?.. Вже ніхто й не згадає.
Казали люди, що її у війну за зраду наші кинули під потяг. Він їй і відрізав руку й ногу. Ходила вона страшно важко, на милицях. Літом - боса, розхристана, розпатлана, сива... Весь час кричала на нас, дітей, за те, що ми з сусідською дівчинкою бавились під тином навпроти в кущах і цвірінькали, мов ті горобці, що її страшенно дратувало. Для нас вона була зла баба Яга. Чи то вже до того життя її довело таке, що й дітей стала клясти... Ми тоді не розуміли того, тому й жалю не було до неї. Тільки тепер я згадую і розумію, як важко їй жилося, яка б там вона не була. Страшна доля, страшна старість і страшна смерть в пустій хаті насамоті. Останні роки вона вже до того збожеволіла, що кричала криком під своїм поламаним тином у траві, кинувши милиці, виповзала на дорогу, щоб її переїхало машиною, бо просила в Бога смерті, а Він все не давав...Люди об`їжджали її кругом по дорозі, розуміючи, що то вже маразм.
Вона вже не мала сил зав`язати собі хустку, обрізати нігті, плаття на ній було порвате і все це малювало страшну картину того, як людина ДОЖИВАЄ.
Не стало баби Мотрі (так її звали, як виявилось) в якусь холодну пору... На цвинтарі навіть пам`ятничок сякий-такий поставили...Казали, що ніби-то і об`явився якийсь ще родич, чи то племінник, чи то син... Коли хату треба було продати. Хату-мазанку. Формально хату продали просто як земельну ділянку.
Та хатина в мене завжди мала асоціацію з хаткою баби Яги на курячих ніжках, як її малювали колись в дитячих книжках з казками. Бо були на вікнах ставні, як у казці. Більш ні в кого на нашім кутку ставнів на вікнах не було.
Ще напочатку цього року розібрали люди хату на дрова...Лишились лиш бур`яни... А в мене - декілька фотознімків...
Я вирішила написати цю статтю тому, що ніхто не повинен бути забутим. І хай як би там не було, а людина повинна лишити по собі не тільки могилу на цвинтарі і спогади у бур`янах.
Думаю, таких історій, як ця, є багато.
А мені дуже хочеться, щоб старість людська була щастивою.
© Yarina Perelesnik
17.12.12
Казали люди, що її у війну за зраду наші кинули під потяг. Він їй і відрізав руку й ногу. Ходила вона страшно важко, на милицях. Літом - боса, розхристана, розпатлана, сива... Весь час кричала на нас, дітей, за те, що ми з сусідською дівчинкою бавились під тином навпроти в кущах і цвірінькали, мов ті горобці, що її страшенно дратувало. Для нас вона була зла баба Яга. Чи то вже до того життя її довело таке, що й дітей стала клясти... Ми тоді не розуміли того, тому й жалю не було до неї. Тільки тепер я згадую і розумію, як важко їй жилося, яка б там вона не була. Страшна доля, страшна старість і страшна смерть в пустій хаті насамоті. Останні роки вона вже до того збожеволіла, що кричала криком під своїм поламаним тином у траві, кинувши милиці, виповзала на дорогу, щоб її переїхало машиною, бо просила в Бога смерті, а Він все не давав...Люди об`їжджали її кругом по дорозі, розуміючи, що то вже маразм.
Вона вже не мала сил зав`язати собі хустку, обрізати нігті, плаття на ній було порвате і все це малювало страшну картину того, як людина ДОЖИВАЄ.
Не стало баби Мотрі (так її звали, як виявилось) в якусь холодну пору... На цвинтарі навіть пам`ятничок сякий-такий поставили...Казали, що ніби-то і об`явився якийсь ще родич, чи то племінник, чи то син... Коли хату треба було продати. Хату-мазанку. Формально хату продали просто як земельну ділянку.
Та хатина в мене завжди мала асоціацію з хаткою баби Яги на курячих ніжках, як її малювали колись в дитячих книжках з казками. Бо були на вікнах ставні, як у казці. Більш ні в кого на нашім кутку ставнів на вікнах не було.
Ще напочатку цього року розібрали люди хату на дрова...Лишились лиш бур`яни... А в мене - декілька фотознімків...
Я вирішила написати цю статтю тому, що ніхто не повинен бути забутим. І хай як би там не було, а людина повинна лишити по собі не тільки могилу на цвинтарі і спогади у бур`янах.
Думаю, таких історій, як ця, є багато.
А мені дуже хочеться, щоб старість людська була щастивою.
© Yarina Perelesnik
17.12.12
Немає коментарів:
Дописати коментар